Мене звуть Семенюк Олена. Я колишня наркозалежна, яка протягом 9 років перебувала в наркотичному геноциді. За цей час втратила авторитет, репутацію, здоров’я, придбала ВІЛ, три судимості; була позбавлена батьківських прав, тощо.
У церкві я вже чотири роки. Перший час після покаяння з величезною жадобою бігла на всі навчання, школи, служіння, які проходили в Посольстві Божому, але вагомих результатів я не досягла. Просто накопичувалися знання, навички, однак всередині було відчуття повної бездіяльності. Одного разу Бог дав мудрість не ослухатися пастора Сандея, коли він запропонував написати контрольну з лідерської школи "Творці Історії". Я написала і потрапила до нього в команду творців нового генофонду України. Мене звуть Семенюк Олена. Я колишня наркозалежна, яка протягом 9 років перебувала в наркотичному геноциді. За цей час втратила авторитет, репутацію, здоров’я, придбала ВІЛ, три судимості; була позбавлена батьківських прав, тощо.
У церкві я вже чотири роки. Перший час після покаяння з величезною жадобою бігла на всі навчання, школи, служіння, які проходили в Посольстві Божому, але вагомих результатів я не досягла. Просто накопичувалися знання, навички, однак всередині було відчуття повної бездіяльності.
Одного разу Бог дав мудрість не ослухатися пастора Сандея, коли він запропонував написати контрольну з лідерської школи «Творці Історії». Я написала і потрапила до нього в команду творців нового генофонду України.
Пастор простягнув руку, щоб підтягти нас ближче до Бога, до Його присутності в нашому житті, а також до осмислення того, що час діяти вже закінчується, треба поспішати стати продуктивнішими й впливовішими.
Домашня група пастора Сандея стала для мене двигуном мого життя. Завдання пастора - щомісячні усамітнення, рітріти і багато практичних робіт - допомагають мені в пошуках й переживаннях Бога, Його могутності і сили, роблять з мене людину, яка вже ніколи не буде спочивати на лаврах. Завдяки домашній групі я усвідомила, що особисто на мені лежить відповідальність за те, в якій країні будуть жити завтра наші з вами діти та онуки. Це не легко, а важкий тягар. Він лягає на моє серце і не дає місця ледарству в моєму житті. Цей тягар кожен день примушує мене робити щось для завтра. Я роблю, в мене виходить, я просуваюся далі й маю результати.
Я йду, і чим більше від мене користі, тим з кожним кроком у житті з’являються дуже серйозні труднощі і випробування. Проблеми просто долають, дихають один одному в потилицю, але я знаю, що перемога легко не дається. А нам ще стільки треба перемогти. Я стала більш щасливою, дозволила Богові знайти час для свого успіху. В мене троє дітей, я навчаюся в університеті, пишу книгу, мені також бракує часу, але я знаю куди я йду, до Кого я йду та з чим я йду! Я хочу Божої перемоги! Давайте будемо робити це разом!
Я прийшла до такого висновку, що якщо ми члени одного тіла, давайте не будемо інвалідами і робити інвалідами один одного.
Давайте зробимо своє життя суцільним подвигом для своєї країни та її майбутнього!
Давайте вже зараз будемо бачити, як радіє наш Батько від наших вчинків!
Давайте брати участь у створенні нової історії українського народу!
З любов’ю Божою,
Семенюк Олена